Актуально
Де переселенки можуть отримати допомогу, якщо зіштовхнулися з домашнім насильством?
Повномасштабна війна змінила майже всі сфери життя українців, однак домашнє насильство не зникло — навпаки, в умовах постійного стресу, вимушених переїздів та економічної нестабільності воно може стати менш видимим, але не менш поширеним.
У День інформування про насильство щодо жінок і дітей, який щороку відзначають у другу неділю червня, фахівці наголошують: попри війну, ця проблема залишається однією з найгостріших, а її наслідки для жінок і дітей — більш травматичними через додатковий досвід небезпеки та втрат.
«48 тисяч звернень про домашнє насильство за 2025 рік»
Домашнє насильство не є новою проблемою для українського суспільства, однак повномасштабна війна суттєво посилила ті чинники, які можуть сприяти його виникненню та загостренню. Важливо розуміти, що домашнє насильство часто залишається прихованим явищем, про яке не заведено говорити вголос. Ба більше, його наслідки нерідко виходять далеко за межі стосунків між кривдником і постраждалою особою, адже свідками насильства часто стають діти, які також зазнають серйозних психологічних травм.
Про це Східному Варіанту розповідає докторка філософії в галузі соціальної роботи, менеджерка соціальної сфери, консультантка Національної гарячої лінії з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації ГО «Ла Страда-Україна» Тетяна Харківська.
«Якщо говорити про вплив повномасштабного вторгнення, то ми не маємо підстав стверджувати, що випадків домашнього насильства стало менше. Навпаки, війна створила додаткові фактори ризику: хронічний стрес, втрату житла та роботи, вимушене переміщення, економічну нестабільність, тривалу розлуку або, навпаки, вимушене перебування родини в обмеженому просторі, психологічні наслідки пережитих травматичних подій», — відзначає Тетяна Харківська.
У перші місяці повномасштабної війни кількість звернень про допомогу тимчасово знизилася, однак це було пов’язано передусім з евакуацією населення, окупацією окремих територій та обмеженим доступом до сервісів підтримки. Уже надалі кількість звернень почала стабільно зростати.
За даними Національної гарячої лінії з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації ГО «Ла Страда-Україна», 2025 року надійшло понад 48 тисяч звернень, що на 10 % більше, ніж у 2024 році. При цьому близько 90 % усіх звернень стосувалися саме домашнього насильства.
При цьому особливої уваги потребують переселенці та сімʼї, які постраждали від війни. Вимушене переміщення, втрата житла, роботи, звичного соціального оточення та відчуття безпеки створюють додаткові виклики для сімейних відносин і можуть посилювати вразливість людей до домашнього насильства.
«Водночас важливо наголосити: війна не є причиною домашнього насильства й не може його виправдовувати. Відповідальність за насильницьку поведінку завжди несе кривдник. Проте війна створює додаткові фактори ризику, які можуть сприяти загостренню вже наявних проблем у родині. Йдеться про хронічний стрес, пережиті травматичні події, втрату близьких, економічні труднощі, безробіття, невизначеність щодо майбутнього та постійне відчуття небезпеки», — пояснює Тетяна Харківська.
Домашнє насильство в родинах переселенців та постраждалих від війни: яким воно буває
Після евакуації переселенці вимушені починати життя наново в новому місці. Люди розв'язують питання житла, працевлаштування, адаптації дітей до нових умов навчання, відновлення соціальних звʼязків та пошуку підтримки. У таких умовах рівень психологічного навантаження значно зростає.
Крім того, воєнні умови посилюють залежність постраждалої особи від кривдника. Тетяна Харківська акцентує: якщо раніше людина могла розраховувати на власне житло, стабільний дохід або підтримку родичів, то після вимушеного переміщення ці ресурси втратилися. Саме тому постраждалі нерідко відкладають рішення залишити насильницькі стосунки через страх залишитися без засобів до існування, житла чи підтримки себе та дітей.
«Особливо складною є ситуація для мешканців прифронтових територій, де люди щодня живуть в умовах постійної загрози обстрілів, евакуацій та руйнування інфраструктури. У таких обставинах питання власної безпеки та виживання часто виходять на перший план, а звернення по допомогу через домашнє насильство відкладається або взагалі не відбувається. З досвіду роботи Національної гарячої лінії ми бачимо, що найчастіше проблема полягає не у відсутності допомоги, а в тому, що жінки з різних причин не наважуються по неї звернутися», — розповідає докторка філософії.
Одним із найбільших барʼєрів залишається страх. Постраждалі часто бояться реакції кривдника, ескалації насильства, погроз, переслідування або втрати контролю над ситуацією. Особливо це стосується випадків, коли кривдник уже застосовував фізичне насильство, контролював пересування, фінанси чи коло спілкування людини.
Поширеним є також почуття сорому та страх осуду. Багато жінок роками живуть із переконанням, що проблеми в родині потрібно вирішувати самостійно, а звернення про допомогу є проявом слабкості або «винесенням сміття з хати». Досі трапляються ситуації, коли постраждалі стикаються з віктимблеймінгом (звинуваченням постраждалої людини) і чують запитання на кшталт: «А що ти зробила, щоб його розлютити?» або «Чому просто не підеш від нього?».
Ще одним важливим фактором є економічна залежність. Особливо в умовах війни багато жінок залишилися без роботи, житла чи стабільного доходу. Нерідко вони утримують дітей і не впевнені, що зможуть самостійно забезпечити їхні базові потреби. Саме тому навіть усвідомлюючи небезпеку ситуації, люди відкладають рішення про звернення по допомогу або розрив насильницьких стосунків.
«Часто ми також стикаємося з тим, що постраждалі не одразу ідентифікують те, що відбувається з ними, як насильство. Якщо фізичне насильство зазвичай легше розпізнати, то психологічне, економічне чи сексуальне нерідко сприймаються як «особливості характеру», «сімейні труднощі» або «тимчасові конфлікти». Жінки, які телефонують на гарячу лінію, часто говорять про те, що роками живуть у ситуації контролю, принижень, ізоляції чи фінансових обмежень, не усвідомлюючи, що це також форми домашнього насильства», — розповідає Тетяна Харківська.
Окремо експертка наголошує на важливості допомогти дітям, якщо вони зіштовхнулися з домашнім насильством. Діти часто не звертаються по допомогу через страх покарання, недовіру до дорослих або переконання, що їм не повірять. Деякі діти бояться, що через їхнє звернення сім’я розпадеться або хтось із батьків буде покараний. Інші взагалі сприймають насильство як норму, якщо виросли в середовищі, де крики, приниження чи фізичні покарання були звичними.
«Також серед бар’єрів залишається недостатня поінформованість про наявні сервіси допомоги. Не всі знають, куди можна звернутися, які послуги можна отримати безкоштовно, чи буде таке звернення конфіденційним і яку підтримку можуть надати фахівці. Саме тому надзвичайно важливо продовжувати інформувати суспільство про неприпустимість насильства та доступні механізми захисту. Досвід Національної гарячої лінії з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації показує, що навіть одна консультація може стати для людини першим кроком до безпеки, відновлення контролю над власним життям і виходу із ситуації насильства», — каже Тетяна Харківська.
Куди звертатися переселенцям та постраждалим від війни, якщо вони зіштовхнулися з домашнім насильством?
Внутрішньо переміщені особи мають такі самі права на захист і отримання допомоги у випадках домашнього насильства, як і будь-які інші громадяни України, наголошує Тетяна Харківська. Наявність або відсутність місцевої реєстрації не може бути підставою для відмови в наданні допомоги.
«Якщо насильство відбувається безпосередньо в момент звернення або існує загроза життю чи здоров’ю, необхідно негайно телефонувати за номером 102. Поліція зобов’язана відреагувати незалежно від того, чи є людина місцевою мешканкою, чи має статус внутрішньо переміщеної особи. Якщо в родині є діти, важливо повідомити про це під час звернення, адже дитина, яка стала свідком домашнього насильства, відповідно до законодавства також вважається постраждалою особою. Якщо постраждала особа отримала тілесні ушкодження, необхідно звернутися до медичного закладу та повідомити медичних працівників про обставини їх отримання. Це важливо як для отримання необхідної допомоги, так і для фіксації наслідків насильства».
Окрім поліції, постраждалі можуть звертатися до служб у справах дітей, центрів соціальних служб, органів охорони здоров’я, центрів безоплатної правничої допомоги, мобільних бригад соціально-психологічної допомоги та інших спеціалізованих сервісів підтримки.
Внутрішньо переміщені особи можуть користуватися послугами притулків, кризових кімнат, денних центрів та інших спеціалізованих служб за місцем фактичного проживання. Для отримання допомоги не потрібна місцева прописка. У більшості випадків достатньо документа, що посвідчує особу, а для ВПО довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Відсутність реєстрації в громаді не може бути законною підставою для відмови в доступі до послуг захисту від домашнього насильства.
Також постраждалі можуть отримати безоплатну психологічну, соціальну та правову підтримку через Національну гарячу лінію з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації ГО «Ла Страда-Україна», яка працює цілодобово, безкоштовно, анонімно та конфіденційно за номерами 0 800 500 335 або 116 123.
«Окремо хочу наголосити, що звернутися по допомогу можуть не лише самі постраждалі. Якщо про випадок домашнього насильства знають сусіди, родичі, друзі, педагоги чи інші небайдужі люди, вони також можуть повідомити про це відповідні служби або звернутися на гарячу лінію за консультацією. У випадках, коли йдеться про безпеку дітей, таке повідомлення може стати вирішальним для своєчасного захисту дитини та всієї родини», — акцентує докторка філософії.
Тетяна Харківська радить не залишатися з домашнім насильством наодинці. Першим кроком не обовʼязково може бути негайний вихід із насильницьких стосунків. Іноді це може бути довірлива розмова з близькою людиною, консультація на гарячій лінії або звернення до фахівців, які допоможуть оцінити ризики та скласти план безпеки.
«Важливо пам’ятати, що замовчування випадків домашнього насильства рідко призводить до покращення ситуації. Навпаки, через відчуття безкарності кривдника насильство часто повторюється, а його форми стають більш жорстокими. Із часом цикли насильства можуть скорочуватися, а випадки ставати частішими та завдавати ще більшої шкоди постраждалим і дітям, які є свідками таких подій».
Постраждалі мають право на захист і допомогу незалежно від обставин. Війна не може бути виправданням насильства або підставою для того, щоб державні органи чи служби підтримки не реагували на такі випадки. Саме тому дуже важливо звертатися по допомогу та знати, що підтримка існує, зазначила експертка.
***
Інга Павлій
