Створюють робочі місця для людей з інвалідністю: як на Київщині працює соціальне виробництво з Краматорська

Після початку повномасштабного вторгнення підприємство в Краматорську зруйнували російські ракети. Минулої осені воно відновило роботу в Яготині Київської області. Східний Варіант побував на місці та побачив, як Краматорське УВП працює сьогодні

У чому проблема?

До повномасштабного вторгнення в Україні проживало 2,7 млн людей з інвалідністю. Зараз — понад 3 мільйони. На жаль, поки тривають активні бойові дії, цифра зростатиме.

Повідомлялося, що в Україні офіційно працевлаштовано лише 16 % людей з інвалідністю. Для порівняння, у країнах ЄС цей показник перевищує 55 %. Тож перед державою стоїть гостре питання створення належних умов для осіб з інвалідністю, особливо з огляду на сьогодення.

Яке рішення?

Історія Краматорського УВП

Журналістів Східного Варіанта на місці з усмішкою зустрічає Юрій Шугаров — директор Краматорського учбово-виробничого підприємства. Юрію Леонідовичу 59 років і майже все життя він провів на виробництві, яким зараз керує. Батьки Юрія — Леонід та Лідія — познайомилися на виробництві, коли прийшли туди працювати у 1960-х роках. Тоді підприємство тільки починало роботу. Ще маленького Юрія батьки брали із собою, і він спостерігав, як усе працює.

Краматорське учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих було відкрито в 1954 році. Під час Другої світової війни багато солдатів та цивільних отримали інвалідність. У мирні часи постало питання їхнього працевлаштування та соціалізації.

Спочатку держава організувала в Краматорську виробництво дерев’яних ящиків, куди брали людей із порушеннями зору. Поступово воно зростало: від деревʼяних ящиків перейшли на ланцюги для худоби, а потім на обладнання для регіональних та всеукраїнських заводів. Наприклад, для Харківського тракторного заводу, Дружківського заводу газової апаратури, заводу кондиціонерів, заводу ялинкових іграшок у Краматорську.

Краматорське УВП, розповідає Юрій Леонідович, мало не лише виробництво, а й гуртожитки, де проживали працівники з родинами, будинки культури, бази відпочинку, медичні заклади, школи та клуби самодіяльності. Усе було націлено на повноцінне соціальне життя людей з інвалідністю.

«За радянських часів на виробництві працювало близько 400 людей. Після настання незалежності все зупинилося. Багато заводів зачинилися, замовлення припинилися, люди пішли, обладнання занедбалося. Я прийшов на підприємство наприкінці 1990-х років і почав думати, як відновити його сталість. З 2002 року ми почали працювати з гофропродукцією — картонними коробками для упакування. Тоді, памʼятаю, ми отримали безповоротну фінансову допомогу 250 тисяч доларів від Фонду захисту людей з інвалідністю. Я закупив нову лінію виробництва гофрокартону з Індії: гофролінія, два ручних преси, флексова машина. До повномасштабного вторгнення в нас працювало приблизно 50 людей, які були забезпечені роботою та дозвіллям», — розповідає Юрій Шугаров.

Після початку повномасштабного вторгнення на територію підприємства прилетіла російська ракета — відновити роботу було неможливо. Юрій Леонідович із родиною виїхав до Дніпра. Із собою забрав і декого з працівників підприємства, котрі погодилися виїхати. Майже два роки вони жили в шелтері для переселенців. А Юлія Леонідовича не покидала думка про відновлення Краматорського УВП.

«За ці два роки ми кожного місяця завантажували машину в Дніпрі гуманітарною допомогою та їхали до Краматорська. Там залишалися наші працівники, дехто виїхав із нами, дехто — за кордон. Ми возили допомогу тим, хто в Краматорську. У Дніпрі ми допомагали нашим оформлювати допомогу від держави, соціальні виплати. Водночас я постійно шукав грантові можливості, вів перемовини, щоб відновити наше підприємство», — пригадує Юрій Шугаров.

У 2022 році Краматорське УВП мало отримати грант від USAID на модернізацію потужностей, та все зупинилися через повномасштабну війну. Стару виробничу лінію напередодні відправили на ремонт до Красногорівки. Забрати вже не змогли.

Донор погодився все ж надати грант для підприємства, однак за умови релокації в більш безпечний регіон. Юрій Леонідович погодився.

Як це працює?

Відновити повноцінне виробництво

Минулої осені Краматорське УВП відновило роботу у Яготині Київської області. Розмістилося на базі колишнього заводу «Будпластик», який не працює вже 20 років. Його приміщення були в напівзруйнованому стані — ремонт та підведення комунікацій Краматорське учбово-виробниче підприємство проводило за свій кошт. За обмежений час встигли замінити вікна, підвести воду та електропостачання, полагодити дах. Загалом витратили понад 2 мільйони гривень, щоб тільки мати змогу заїхати.

Після ремонту грантодавець остаточно погодив новий проєкт Краматорського УВП та закупив нову лінію обладнання.

Юрій Леонідович показує всі машини та докладно розповідає, як це працює. Вони виготовляють гофрокартон — матеріал для майбутніх коробок, у які складатимуть товар. Сировину отримують із Малинської паперової фабрики.

Рулон картону (початковий вигляд майбутніх коробок) вантажать на гофролінію. Так починається процес виробництва. На машині картон обробляється клеєм та склеюється в три шари. Юрій Леонідович пояснює: так якісніше. У результаті з гофролінії виходить тришаровий гофрокартон, який необхідно висушити.

«Сушка» в сусідньому цеху. Опалення в будівлі немає, тож тут 24/7 працюють обігрівачі та буржуйка, яку палять дровами. Щоб клей ввібрався та висох, потрібно 12–15 годин. Далі готовий картон вантажать у різальну машину, де йому фіксують потрібні розміри (залежно від замовлення) і наносять рильовку (бічні згини для подальшого складання коробки).

За бажанням замовника на коробки можуть нанести логотипи та дизайни. Для цього працює флексографічна машина.

Далі картонно-різальна машина ріже картон залежно від встановлених розмірів. За один день може висікти до 13–15 тисяч коробок.

На ролевому пресі, який вдалося евакуювати з Донеччини, працює Світлана. Вона з Краматорська, їй 57 років, має 2 групу інвалідності за зором. Світлана майже не бачить, однак працювати на ролевому пресі їй не складно й у задоволення. Юрій Леонідович розповідає, коли Світлана тільки прийшла до них у 2002 році, дехто не вірив, що вона зможе навчитися. Однак Світлана все змогла і вже 23 роки працює на Краматорському учбово-виробничому підприємстві.

«Після початку повномасштабного вторгнення Юрій Леонідович зателефонував і сказав збирати речі. Ми виїхали у квітні 2022 року до Дніпра і прожили там до жовтня 2024 року. У Яготині я з донькою та онуком. Донька теж тут працює на виробництві. Онук скоро піде до школи. Орендуємо будинок за 5 тисяч гривень. Коли важко й не вистачає на оренду, то Юрій Леонідович допомагає», — ділиться Світлана.

Світлана працює з 9:30 до 16:30, має перерву на обід. Її зарплата — від 8 до 10 тисяч гривень. З урахуванням оренди на житло, родині не завжди вистачає цих грошей. У Краматорську вони мають власне житло, яке не зачепила війна. Однак робити в прифронтовому місті їм зараз нічого — роботи немає, а обстріли майже постійні.

Зараз на Краматорському УВП працює 28 людей, з них 18 — це люди інвалідністю. 17 працівників — переселенці з Донецької та Луганської області. Однак є вже й місцеві, які працевлаштувалися з Яготина. Наприклад, Руслан — заступник директора. Руслан має 2 групу інвалідності за зором. Він зізнається, що на роботу ходить із задоволенням. Тут йому подобається спілкуватися з людьми.

«Почув від знайомих, що відкривається такий завод. Приїхав, познайомився з Юрієм Леонідовичем, поспілкувалися. І почав працювати. Усе, що він робить, у його відсутності роблю я. У першу чергу, мені подобається спілкуватися з людьми, бути в соціумі, робити корисні речі», — ділиться Руслан.

USAID надало Краматорському УВП грант на 500 тисяч доларів. На них переважно було закуплене обладнання. Одна з умов гранту — вийти на виробництво 300 тисяч квадратних метрів гофрокартону на місяць протягом 2 років. За минулий місяць, лютий, завод виробив уже 146 тисяч. Для порівняння, у Краматорську до повномасштабного вторгнення щомісяця випускали 50 тисяч квадратних метрів гофрокартону.

Серед замовників Краматорського УВП — Яготинський маслозавод, «Пʼятачок», «Еліка», компанія кондитерських виробів «Джерело» тощо. На обладнанні, яке є на виробництві, загалом може працювати до 50 людей. Зараз підприємство планує працевлаштувати ще 4–5 людей. Перевагу надають людям з інвалідністю. Особливо українським захисникам, які отримали травми на фронті.

Місця вже не вистачає, зізнається Юрій Леонідович. Розширятися є куди, однак на це треба кошти. Ремонт приміщення обійшовся у велику суму, а ще треба провести опалення на майбутню зиму, облаштувати кімнату для обідів, працевлаштувати людей.

«Втомився, — каже, — полегше стане, коли вийдемо хоча б на 300 тисяч квадратних метрів гофрокартону на місяць. Думаю, що за 3–4 місяці вийдемо».

Повертатися до Краматорська Юрій Леонідович не планує. Перевезти важке та коштовне обладнання складно. До того ж їхнє виробництво зруйноване і потребує відновлення. 

Та й досі офіційно зареєстроване у Краматорській громаді. За словами Юрія Леонідовича, хоч вони далеко від домівки, та хочеться підтримувати власне місто. Якщо ж вийде постанова про обовʼязкову перереєстрацію, звичайно, що вони не відмовляться. І тоді остаточно стануть «яготинськими».

Контакти Краматорського учбово-виробничого підприємства: 

+38 050 959 69 04

E-mail: [email protected]

***