Плити у воді та заміновані дитячі футбольні поля: про сьогодення окупованого Лисичанська

Перше, що впадає в око, це дороги. Окупанти своєю технікою розбили дороги.

«Дорога від Старобільська до Новоайдару, що будувалася в рамках «Великого будівництва», поки ще ціла. А от коли ми повернули перед Новоайдаром на «об'їзну», то там вже замість асфальту було бездоріжжя. Прямо від тієї ділянки дороги до самого Лисичанська дорожнє покриття сильно зруйноване. Воно нагадує дорогу у полі — просто земля перемішана з каміннями. Зрозуміло, що це сталося через величезний потік російської техніки», — говорить дівчина.

Їздити кудись за межі міста у напрямку Сєвєродонецька, Лисичанська та інших міст, де точилися жорстокі бої, небезпечно. На самій проїзній частині та обочинах розкидані боєприпаси — патрони, гранати, «тюльпани» і так далі. Особливо велика їх кількість спостерігається на шляху від Сєвєродонецька до Лисичанська. Іноді траплялася розбита та згоріла військова техніка. 

Сєвєродонецьк: околиці постраждали менше 

Якщо говорити про сам Сєвєродонецьк, то важко об’єктивно оцінити масштаби руйнувань. За словами дівчини, вони не заїжджали у саме місто, але окраїни обласного центру виглядають досить жилими.

«Ми були там у грудні, й на той час ще бачили домівки без вікон, з незначними пошкодженнями. Але найбільше постраждав якраз центр міста. Ми не змогли доїхати до популярного торгівельно-розважального центру «Джаз», але те, що побачили, сильно вкарбувалося у пам’ять. Як описати? От уявіть. Стоїть житловий багатоповерховий будинок. Посеред нього просто величезна діра. Така чорна-чорна. З поодиноких вікон виглядали люди. Моторошно…», — згадує очевидиця.

Світла, за словами старобільчанки, не було. У деяких домівках гуділи генератори. 

Відкриті були й продуктові магазини. Небагато, але працювали. Ціни не відрізнялися від магазинів у Старобільську.

До міста через переправу

Під’їжджаючи до Лисичанська було чутно дуже гучні вибухи.

«Якщо чесно, якби я знала, що я почую такі звуки й це буде так близько, не поїхала б», — каже вона.

Міст, який з’єднував Сєвєродонецьк з Лисичанськом, повністю зруйнований. З обох сторін стоять рашистські блокпости. Внизу окупанти побудували «переходку».

«Вони просто поклали бетонні плити, щоб можна було проїхати чи перейти. У той день, коли ми їхали, то вода була на рівні з висотою плит. Друг казав, що при піднятті рівня води, плити повністю покривало водою. Перевіряють лише з однієї сторони, бо сама переходка виглядає як парабола — якщо зупинять й на іншій стороні, то машина просто покотиться униз. Відповідно, пропускають лише по одній машині. Через що там завжди черги», — говорить дівчина.

На відмінну від Сєвєродонецька, околиці Лисичанська зазнали значних руйнувань. 

«Ми були у пригороді міста. Місцеві кажуть на нього «район РТІ». Кожна третя будівля з пошкодженнями. Десь не має вікон, десь даху, десь у будівлі є дірки, а десь залишився самий фундамент. Чим глибше заїжджати у місто, тим менше таких сильних руйнувань, за винятком, центру міста», — розповідає старшокласниця.

Місто мертве. Саме так його описує дівчина. У повітрі стоїть тиша. І лише звуки близьких боїв за кожен квадратний метр Луганщини переривають цю тишу. 

У Лисичанську взагалі не має світла. Можливо, десь в поодиноких будинках, як в Сєвєродонецьку та Рубіжному, але це завдяки генераторам. Відповідно водопостачання також відсутнє. Є лише газ. 

«Опалення не працює зі зрозумілих причин. Люди гріють помешкання за допомогою спеціальних приладів, які підключають до системи газопостачання. Зазвичай такі конструкції використовують для обігріву машин, але ці більшого розміру», — каже дівчина.

У жінки, в якої була героїня нашого матеріалу, через сирість та холод у квартирі почали «відходити» шпалери. Псуються меблі — на них з’явилася пліснява, грибок.  

Інтернету звісно, що не має. Зі зв’язку є лише «лугаком», який постійно прослуховує русня.

Школяр підірвався на міні

Окупанти нічого не зробили для відновлення повноцінного життя людей, але у школи дітей таки запхали. У приміщеннях, які не опалюють, їх змушують читати російські книжки та вчити їх видуману історію.

Прикриваючись дітьми, вони продовжили чинити свої злочинні дії. Окупанти замінували футбольне поле на території однієї зі шкіл Лисичанську. Школяр, який повертався додому з уроків, оступився й сильно постраждав. 

«Хлопчик залишився без однієї нижньої кінцівки. Страшно уявити собі таке життя. Дитина йшла стежкою і все ж наткнулася на ворожі міни. Навіщо мінувати футбольне поле? Від кого ви захищаєтесь? Від школярів?» — говорить дівчина.

Вона каже, що побула там декілька годин, а було таке відчуття, ніби цілий день. 

«Час там йде по іншому. На фоні постійних вибухів та темряви, яку принесла російська армія на нашу землю, здається, ніби там весь час сутінки. Але ж ми знаємо, що після найтемнішої ночі настає найсвітліший день», — каже вона.