Вісімнадцятирічний луганчанин Іван Саранча вибрався з окупації через 4000 днів і отримав український паспорт
Коли росіяни окупували Луганськ, у 2014-му, Івану було всього сім років. Хлопець вимушений був жити і зростати в окупації.
Як повідомляє Східний Варіант про це Іван Саранча розповів в сюжеті 1+1
"Тільки в мріях я так міг подумати, щоб отак тут бути. Та я сплю зараз", - каже хлопець розглядаючи панораму Києва з висоти пташиного польоту.
Іван згадує свій єдиний про Україну спогад з дитинства в окупації – це синьо-жовтий стяг, який висів при вході у школу.
"Я на нього так звернув увагу, бо це ж звичайний день, а він такий яскравий, його так добре і видно тоді ж було. От після цього вже ні, не бачив", - згадує він.
Відтоді місто завішали триколорами, розповідає Іван, і запустили антиукраїнську пропаганду. Арбітражний суд, і він зараз називається "луганської народної республіки".
"Там висить прапор російський і срср. А от з приводу української історії вони прибрали одразу. 14 лютого – це не тільки день всіх закоханих, але ще звільнення Луганська від німців. Луганськ на один день перейміновували в Варшиловград. І на 9 травня також", - каже Іван Саранча.
Новинами про Україну Іван почав цікавитися у 12 років. Тоді вперше у соцмережах познайомився з підлітками із Дніпра.
"Я казав, що ми ж вороги, як ми можемо спілкуватися? Вони мені сказали, так як це ж вороги, ти ж в Україні живеш. Я кажу, так в нас же війна. Ну і тоді почалась ця розмова, що ти взагалі в окупації, мені кажуть", - каже хлопець.
Після повномасштабного вторгнення росії в Україну хлопці перейшли у переписці на українську мову.
Так Іван вивчив мову. Батькам про це сказати, боявся.
"Вони, можливо, це і подивляться і будуть мені казати, що це неправда. Але все, що я скажу, це правда, тому що вони були ще до 2014 року проросійські. Завжди батько мені пояснив, які українці погані, що це вони нас бомблять", - каже Іван Саранча.
З батьками Іван тепер майже не спілкується, вони не прийняли його вибір, окрім того вони погрожували, що насильно повернуть його.
Друзі, українські та міжнародні новини допомагали Івану протистояти брехні окупантів. А коли росіяни почали активно проводити мобілізацію, хлопець почав шукати шляхи, як вибратися на підконтрольноукраїнні територію.
"Я влаштувався на роботу і працював неофіційно в Луганську. І заробив 500 доларів десь на дорив батьків. Я сказав, що я хочу на 18 років погуляти десь, подивитися світ, коротше. І до цього я казав, що я хочу поїхати або в Грузію, або в Білорусь. І от кажу мамі, а от зроби мені паспорт закордонний. З росії на Білорусь, а потім на кордон із Волинню", - згадує Іван шлях з окупації.
Так Іван потрапив в Україну. Весь час тримав зв'язок з волонтерами.
"Допомогли мені зробити білий паспорт. Це посвідчення особи на повернення в Україну. Я коли побачив прапор вперше за ці всі роки, я ледве там не заплакав", - каже хлопець.
Івану вже видали український паспорт.
"Чотири тисячі днів окупації і от тепер паспорт нарешті. Це здається сон", - додає Іван Саранча в момент отримання українського паспорту.
Третій місяць хлопець звикає до життя у Києві. Мешкає у передмісті столиці, у модульному містечку разом з іншими переселенцями і будує плани на життя. У мріях Івана - стати скульптором.
Також він прагне допомагати іншим людям вибратися з окупації:
"В місті ще залишається багато людей, яким небайдужа Україна. Я повинен допомогти тим, хто хоче виїхати з окупації", - каже він.
В Луганськ Іван планує повернутися після деокупації, щоб допомагати відроджувати там українську культуру.
Також: на окупованій Луганщині можуть заборонити продаж алкоголя на травневі свята
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Violetta Tsurkan
